Польовий хвощ, із родоводом ще з епохи динозаврів, вперто прокладає собі шлях у городах і на клумбах, ігноруючи сучасні правила співжиття з людиною. Тендітні пагони з лускатим обрамленням, здається, милі лише на перший погляд. Та за ними — агресивна підземна армія кореневищ, що здатна перетворити родючий город на територію виживання. Як же переконати цю реліктову рослину залишити дачну ділянку? А ключ до успіху — в системному підході.
Маркер кислого ґрунту
Річ у тому, що поява польового хвоща — не лише прикрість, а й сигнал: ґрунт на ділянці має надто кисле середовище. Цей бур’ян не росте там, де pH тримається на нейтральному або слабколужному рівні. Тому перший крок у боротьбі з хвощем — нормалізація кислотності. Для цього використовують вапнування ґрунту:
- доломітове борошно — 300–500 г на м²,
- вапнякове борошно — 200–400 г на м²,
- деревна зола — 500–700 г на м².
Вапно вносять восени або рано навесні, рівномірно розсипаючи по поверхні й перекопуючи на штик лопати. У разі сильного закислення процедуру повторюють раз на 2–3 роки.
Мульча
Хвощ має слабко розвинену надземну частину, а отже, дуже залежить від світла. Значить позбавити його доступу до сонця — наша задача. Для цього грядки й проблемні ділянки щільно мульчують товстим шаром скошеної трави (не менше 10 см), агроволокном або картоном, компостом чи тирсою з додаванням золи. Майте на увазі, мульча повинна бути щільною й не пропускати світло до пагона. Упродовж сезону шар мульчі оновлюють.
Сидерати
Оскільки польовий хвощ не любить конкуренції, варто нав’язати йому боротьбу за ресурси. Для цього засівають ділянки сидератами: гірчиця, ріпак, люпин, фацелія, жито.
Вони швидко розвиваються, затінюють землю, пригнічують хвощ і одночасно збагачують ґрунт органікою. Зелену масу сидератів скошують до цвітіння й залишають на поверхні як природну мульчу або закладають у ґрунт.